18 декабря 2012

Рецензія на фільм «Найп'янкіший округ в світі»

Фільми про сухий закон завжди були урбаністічними – особисті страхи, амбіції і зламані долі міських хлопчаків показувалися на тлі промисловості, яка у 1920-х роках розвивалася найстрімкіше – алкогольної промисловості. «Найп'янкіший округ в світі» (до речі, в даному випадку треба казати «найп’яніший»), здається, вперше переносить нас не на міські склади, де алкоголь сортують і продають, а в ті глухі місця, звідки він починає свій шлях, щоб опинитися в «чайниках» на столах чиказьких підпільних «кав'ярень» – в село, до діда, в глушину, в округ Франклін.
Фільм навіть не можна назвати гангстерським по-справжньому – кримінальні особистості представлені лише Флойдом Банером. Він з'являється у фільмі, як випадковий порив вітру – його машина гальмує посеред сонного села, він виходить з томмі-Ганом через плече і розстрілює машину, яка його переслідувала. Всі селюки поховалися за огорожі та хвіртки, але з цікавістю стежать за «міським». Флойд підморгує місцевому хлопчині, сідає в свій автомобіль і зникає за обрієм, залишивши після себе клуби пилу і гільзи на дорозі. Звичайно, хлопці розтягнуть ці гільзи, як дорогоцінні сувеніри Події. Адже більше нічого не може відбутися в забутому богом віргінському селі.



Головні герої фільму, брати Бондурант, живуть в окрузі Франклін, як їх батьки і діди й прадіди і прапрапра ..., що прибули в Америку, здається, ще на «Мейфлауері». Часи для країни дуже важкі, американське село, весь Середній Захід вимирав, а якщо не вимирав, то знімався з місця і їхав ще західніше, де теж вмирав, ще більш голодною і відчайдушною смертю біля дороги на чужині. Це був час, описаний в «Гронах гніву», і у фільмі про нього нам нагадують одним кадром – тою низкою знявшихся з місця збанкрутілих фермерів, повз яких проїжджає на новенькому «Ford V8» Джек Бондурант. Він бачив і розумів, що вся країна котиться в прірву, але тільки не Бондуранти – у них якраз все було добре.

Справа в тому, що давня традиція округу – варити домашній самогон, «муншайн», «місячне сяйво» по-місцевому – стала особливо актуальною через 18-ту поправку до Конституції. Оскільки виготовлення та продаж алкоголю опинились поза законом, великі заводи закрилися, а тисячі домашніх винокурень і контрабанда з Канади стали єдиними джерелами спиртного в країні. ВВП округу став рости, як на дріжджах. Або на кукурудзі, яблуках, картоплі, корі дерев – який смак вам до вподоби. Звичайно ж, народонаселення округу щось там чуло про новий закон, який біснуваті квакери прийняли у Вашингтоні, мовляв, не можна пити, бо це супротив бога, але ж, дійсно – хіба мало які дурниці придумають в столиці. Ми ж усі свої. Бондуранти продавали шерифу своє краще «Скажене яблуко» зі знижкою, а він особливо не вдавався в юридичні тонкощі. Він же місцевий, франкліновський.


І, звичайно ж, прокуратура штату не могла не зацікавитися бурхливим розвитком Франкліна на тлі тотального зубожіння. У райцентр був відряджений замоблпрокурора Чарлі Рейкс – навести лад. Але не заарештувати всіх порушників, звичайно. А просто стягувати регулярну данину – вони ж не можуть платити в податкову відрахування з незаконних доходів, так нехай платять особисто прокурору. І всі погодилися. Крім Бондурантів.

Весь подальший фільм присвячений війні Чарлі Рейкса з Бондурантами, єдиними непокірними самогонниками у всьому окрузі. І історія ця відрізняється від всіх інших гангстерських фільмів тим, що над «злочинцями» не маячить тінь провалу, і на їхніх обличчях не проступає печатка смерті. А з чого б це трьом сільським нормальним хлопцям бути схожими на злодіїв і вбивць, за якими тюрма плаче? Тому що якісь моралісти у Вашингтоні, укушені мухою в зад, вирішили заборонити випивати? Бондуранти жили, як живуть – чесно, справедливо і суворо. Нікого не обкрадають, не обманюють і не ображають, але і себе образити не дозволять. Тому війну, яку їм оголошує держава і особисто заступник облпрокурора, вони вважають незаконною і нечесною, але навіть в таких умовах прогинатися не мають наміру. Та тому що правда на їхньому боці.


Ось ця народна правда, укупі з ніжним і дбайливим відтворенням сільської глибинки 1920-х стали причиною того, що «Lawless» критики, а саме російські критики, стали називати «почвенническим» фільмом. Заковика в тому, що російське «почвенничество» завжди скочується в наріжний камінь фундаменту  Росії, в гасло «за віру, царя и вітчизну!». А американське «почвенничество» завжди повертає нас до наріжного каменю заснування Америки – до свободи. Кілька століть тому – до свободи від британської корони. А в ситуації з Бондурантамі – до свободи від держави і її несправедливих законів. Ми вкотре зтикаємося з принципом «законності» – чи потрібно виконувати злочинний наказ або ідіотський закон. Держава і влада, що віддають подібні накази і видають подібні закони, вважають, що потрібно. Бондуранти з цим не згодні.

Тому всі негативні рецензії американських критиків особливо зупиняються на цьому моменті – на образі братів, як народних героїв, як носіїв справедливості, в той час, як представник держави і влади Чарлі Рейкс показаний, як абсолютне, мерзенне і садистське зло. У зіткненні принципів централізації і законності – з одного боку, і децентралізації і справедливості – з іншого, австралійці Хіллкоут і Кейв виявляються по іншу сторону барикад від урбаністичних критиків. Це якась інша, чужа, некрасива правда. Не махновщина, звичайно, не соціалізм, але донський степом війнуло, і знаменитий мелеховський погляд з'являвся іноді на обличчі Тома Харді.


Власне, про акторів. Шайа ЛаБаф, здається, зіграв свою кращу роль на сьогоднішній день. Джейсон Кларк на п'ятому десятку отримав перепустку у велике кіно, Джессіка Честейн і Міа Васиковська чесно виконали виділені їм ролі витонченої меблів в чоловічому салуні. А ось Том Харді і Гай Пірс опинилися в трохи незвичних для себе, але дуже цікавих образах. Обох і увінчували лаврами і звинувачували в переграванні, але вони, як я бачу, зробили все, що могли, і створили одни з найяскравіших і – в майбутньому – популярних персонажів у своїх фільмографіях.



Якийсь наліт міфології і навіть романтичної поетики в фільмі присутній, особливо в створенні образів, але дуже ненав'язливо і тільки прикрашає фільм. Легенда про невразливість братів кілька разів піддається сумніву, але все ж залишається живучою, що ріднить їх з руськими билинними героями і «у батька було три сини», і з американськими байками про безстрашних і безсмертних піонерів. Антигерой Пірса поєднував в собі риси двох мерзенних поліцейських з «Леона» і «Святих з Бундока», і теж з'явився якимсь образом міського піжона-законника в поданні сільських мешканців. У підсумку вийшла не битва титанів, а, скоріше, сімейна легенда про протистояння дідусів Джека, Форреста і Говарда і «приїжджих». Злегка прикрашена, злегка неповна, але така проста і дуже повчальна. Власне, з сімейних легенд все і почалося – Метт Бондурант написав роман на основі дідусевих оповідань. І з них вийшов відмінний фільм. Частіше слухайте своїх дідусів.



Денис Куклін

0 коммент.:

Отправить комментарий