Виктория Хоменко на сайте «Гуртом» опубликовала обзор, по её мнению, главных украинских фильмов 2013 года.
Цього року український кінематограф порадував нас «Тим хто пройшов крізь вогонь», фільмом, який збирав зали. Оглядачі назвали це початком відродження індустрії. В 2013 році українські кіношники планують випустити у широкий прокат12-15 ігрових стрічок. Частину з них фінансує держава, частина виробляється українськими приватними студіями спільно з іноземцями. Так інтенсивно у нас ще не знімали. Як мінімум три стрічки обіцяють стати фільмами, котрі варто подивитися в кінотеатрі.
Кіно за мотивами роману шведа Торґні Ліндґрена «Джмелиний мед». Це дебютний проект режисера Вікторії Трофіменко. Психологічна драма про двох братів-гуцулів, які все життя все ділили: матір, іграшки, право називатися кращим, одну жінку, одного сина. Одного разу в їх житті сталася подія, після якої вони не говорили 40 років.
Автори керувалися фільмом «Туринський кінь» угорця Бели Тарр для побудови певних драматичних колізій між братами. Фільм Тарра атмосферний, аскетичний, з мінімумом діалогів та обмеженим простором. Він повний екзистенційних смислів.
Тому «Брати...» — це розкопування душевних «червів» головних героїв. «Вона ж умерла. Як ти взагалі посмів взяти в рота її цицьку» — «Вона моя мама. І вона дала нам життє!» У фільмі лунає гуцульська говірка. Посуд, затерте дзеркало, ступа, сорочка, ніж — збирали для фільму усе автентичне. Просили в хатах біля Синевирської Поляни.
Німий, але україномовний фільм. Виявляється мовчати можна різними мовами. «У якійсь мірі я знімаю фільм-пантоміму. Приміром, у «Догвілі» Ларса фон Трієра, одному з моїх найулюбленіших фільмів, режисер прибрав декорації, проте вже на п’ятій хвилині перегляду ти взагалі забуваєш, що на екрані їх практично немає. Моє завдання подібного плану» — каже в одному з інтерв’ю Мирослав Слабошпицький.
У цьогорічних «Ядерних відходах» Слабошпицького за 24 хвилини стрічки, знятих у Чорнобилі, також не лунає жодного слова. Включно зі сценою сексу між працівниками Зони відчуження. Стрічка здобула «Срібного Леопарда» у швейцарському Локарно та стала найкращою короткометражкою російського фестивалю «Кіношок».
«Плем’я» — драматична історія першого кохання глухонімого Сергія, який переходить у11-й клас інтернату для дітей. Сюжет побудований на відносинах героя з однокласниками і дівчиною Анею. Ідея «Племені» народилася з короткометражної стрічки режисера «Глухота».
Головну роль у стрічці грає француз вірменського походження Серж Аветікян. Він особисто був знайомий з Сергієм Параджановим. Це французько-український фільм: його навпіл продюсує кіностудія «Інтерфільм» та телеканал Arte France Cinema.
«Він ділив людей на дві «г» — генії або гівно. Якщо вже він зараховував когось до останніх, то говорив про це в обличчя» — так згадує про Параджанова відомий режисер Роман Балаян. У цій стрічці він і художній керівник, і креативний продюсер. Якщо згадувати його фільми «Полеты во сне и наяву» з Олегом Янковським та Людмилою Гурченко, або «Поцелуй», «Храни меня, мой талисман», «Райские птицы», то можна очікувати кіно з поглядами, образами, контрастами життя тієї епохи, в якій жив Параджанов. Від простоти алюмінієвої ложки до сірого неба в чорних круках.
«Говориш «попільничка», «мандарин» — і Параджанов тут же народжує новелки. Мені на це знадобилася б тиждень. Це і давило на оточуючих — швидкість мислення Параджанова» — також зі спогадів Балаяна.
Гуртом
Цього року український кінематограф порадував нас «Тим хто пройшов крізь вогонь», фільмом, який збирав зали. Оглядачі назвали це початком відродження індустрії. В 2013 році українські кіношники планують випустити у широкий прокат
«Брати. Остання сповідь»
Кіно за мотивами роману шведа Торґні Ліндґрена «Джмелиний мед». Це дебютний проект режисера Вікторії Трофіменко. Психологічна драма про двох братів-гуцулів, які все життя все ділили: матір, іграшки, право називатися кращим, одну жінку, одного сина. Одного разу в їх житті сталася подія, після якої вони не говорили 40 років.
Автори керувалися фільмом «Туринський кінь» угорця Бели Тарр для побудови певних драматичних колізій між братами. Фільм Тарра атмосферний, аскетичний, з мінімумом діалогів та обмеженим простором. Він повний екзистенційних смислів.
Тому «Брати...» — це розкопування душевних «червів» головних героїв. «Вона ж умерла. Як ти взагалі посмів взяти в рота її цицьку» — «Вона моя мама. І вона дала нам життє!» У фільмі лунає гуцульська говірка. Посуд, затерте дзеркало, ступа, сорочка, ніж — збирали для фільму усе автентичне. Просили в хатах біля Синевирської Поляни.
«Плем’я»
Німий, але україномовний фільм. Виявляється мовчати можна різними мовами. «У якійсь мірі я знімаю фільм-пантоміму. Приміром, у «Догвілі» Ларса фон Трієра, одному з моїх найулюбленіших фільмів, режисер прибрав декорації, проте вже на п’ятій хвилині перегляду ти взагалі забуваєш, що на екрані їх практично немає. Моє завдання подібного плану» — каже в одному з інтерв’ю Мирослав Слабошпицький.
У цьогорічних «Ядерних відходах» Слабошпицького за 24 хвилини стрічки, знятих у Чорнобилі, також не лунає жодного слова. Включно зі сценою сексу між працівниками Зони відчуження. Стрічка здобула «Срібного Леопарда» у швейцарському Локарно та стала найкращою короткометражкою російського фестивалю «Кіношок».
«Плем’я» — драматична історія першого кохання глухонімого Сергія, який переходить у
«Параджанов»
Головну роль у стрічці грає француз вірменського походження Серж Аветікян. Він особисто був знайомий з Сергієм Параджановим. Це французько-український фільм: його навпіл продюсує кіностудія «Інтерфільм» та телеканал Arte France Cinema.
«Він ділив людей на дві «г» — генії або гівно. Якщо вже він зараховував когось до останніх, то говорив про це в обличчя» — так згадує про Параджанова відомий режисер Роман Балаян. У цій стрічці він і художній керівник, і креативний продюсер. Якщо згадувати його фільми «Полеты во сне и наяву» з Олегом Янковським та Людмилою Гурченко, або «Поцелуй», «Храни меня, мой талисман», «Райские птицы», то можна очікувати кіно з поглядами, образами, контрастами життя тієї епохи, в якій жив Параджанов. Від простоти алюмінієвої ложки до сірого неба в чорних круках.
«Говориш «попільничка», «мандарин» — і Параджанов тут же народжує новелки. Мені на це знадобилася б тиждень. Це і давило на оточуючих — швидкість мислення Параджанова» — також зі спогадів Балаяна.
Гуртом
0 коммент.:
Отправить комментарий